В подвал старого пятиэтажного дома редко кто заходил. Раньше здесь в маленьких сарайчиках жильцы хранили ненужные или редко используемые вещи, а некоторые даже закатанные на зиму соленья-варенья. В подвале было сухо и тепло, а когда включали лампочки, становилось еще и светло. Хотя днем тут и так было достаточно света, просачивавшегося сквозь небольшие окошки по обе стороны. Окна побольше выходили к подъездам, а те, что поменьше на противоположную сторону дома, где жильцы разбили палисадники и посадили деревья.
Сам подвал был разделен тонкой кирпичной стеной на две части: первой распоряжались жильцы первого и второго подъездов, а второй (о которой дальше пойдет речь) – жильцы третьего и четвертого подъездов. В свою очередь эта часть тоже была разделена дверью на две. Слева от ступенек, ведущих в подвал, было всего несколько сарайчиков, заботливо отгороженных жильцами от непрошенных гостей дополнительной дверью. А справа был длинный коридор, разделенный клетушками-сараями на три ряда. Сверху и сбоку по всему помещению тянулись трубы. Толстые и тонкие они петляли по темным изгибам и скрывались в потолке, уходя вверх здания.
Раньше, когда трубы были новенькие, на них сияли блестящие краны. А теперь трубы совсем проржавели, многие краны таинственным образом пропали, вместо них появились деревянные заглушки. А уцелевшие вентили просто вросли в прогнившее железо и никак не хотели поворачиваться. То тут, то там трубы подтекали ржавой водой, а в последнее время перестали выдерживать напора. Периодически подвал затопляло то горячей, то холодной водой. Тогда приходили жильцы и слесари – люди в замасленной одежде, от которых пахло мазутом и чем-то неприятным – они кричали друг на друга, ругались и разводили руками. Поломку чинили, но через несколько месяцев все повторялось снова.
А однажды, зайдя в подвал, жильцы увидели, что их сарайчики взломаны и почти все, казалось бы даже и самые ненужные вещи, из них украдены. Скорее всего, воры проникли внутрь через небольшое окошко, выходящее в палисадник и, похоже, выносили чужое добро не одну ночь. Поохав и погоревав, жильцы поставили на окна решетки, через которые могли пролезть разве что кошки, но восстанавливать сараи не стали. Кто знает, может, у воров есть ключи от входной двери?
А так как подвал все равно постоянно заливался водой, то и смысла хранить в нем вещи не было. Вот так и пришел подвал в полное запустение и уныние. Раньше в нем жили мыши, кошки, а в правом, маленьком отделении, поговаривали, что проживали крысы. Теперь же все покинули сырой затхлый подвал. И если кто и поселялся в нем, то не надолго, в целях укрытия или от безысходности.
Старый подвал был рад редким гостям и жильцам, потому что чувствовал, что жизнь проходит мимо него, где-то на верхних этажах, и очень горевал от этого.
Тихонова Марина,
Симферополь
Дай, Бог, мне тему для стиха,
Чтобы уверенной рукою
Ложилась за строкой строка,
Что мне подарена Тобою.
Слова, Господь, мне подбери,
Чтобы за сердце задевали,
Людей к Иисусу бы вели,
Глаза на Бога открывали.
Люблю Господа и стараюсь жить так, как Он учит.
Мой девиз: В главноем - единство, во второстепенном - свобода, во всем - любовь!
Член Союза христианских писателей Украины
Любое копирование и распространение работ ТОЛЬКО с
письменного согласования с автором.
Сборник рассказов "Выход есть!" и "Алешкины истории" можно заказать по удобным вам адресам: http://www.bible.org.ru/page.php?id=9
Также вышел сборник рассказов "Открытыми глазами"
В 2014 г. вышли "Сказки старого пруда"
СЛАВА БОГУ!!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
