Сегодня (15.05.14) молились и было видение через брата (SK)
--------------------------------------------------------
В молитве было видение, что все флаги стран ложатся на жертвенник, и Слава БОжья сжигает их. Они превращаются в уголь и пепел.
Это дух патриотизма
Мерзость в глазах Бога
И всякий христианин, кто становится под флаг какой-либо страны,
- вне воли Божьей!!!
Потому что встают под закон не Божий, а человеческий!
----------------------------------------------------------
Встать под флаг - покляться в верности!
Не можете служить двум господам!
Мы принадлежим Божьему Царству.
У Этого Царства есть свое Знамя,
как написано: "Знамя Его надо мною - ЛЮБОВЬ!"
-----------------------------------------------------------
Пересмотрите свое хождение перед Богом.
Какому царству вы служите,
не отрекаетесь ли вы сегодня от Божьего Царства,
играя в политику с флагами.
Кисточка ,
Россия
я всего лишь "кисточка" в Божьих руках. Просто записала то, что ОН сказал...
1 Коринфянам 2:2 - ибо я рассудил быть у вас незнающим ничего, кроме Иисуса Христа, и притом распятого.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Да и аминь. Если мы с братскими народами разделяемся то что говорить о любви к врагам.
Геннадий
2014-05-31 06:53:31
Врагов нужно любить однозначно,это написано в библии,но кто вам сказал верующим! что нужно ненавидеть тот народ среди которого живёшь и говоришь его языком?
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
