Ты, за меня, сражаешься, Господь.
С Тобой, моя душа непобедима.
Изнемогает, на земле сей, плоть.
Душа - в руках могучих Божья Сына.
Иди, мужайся - слово говорит.
Да укрепляется твоё, в дороге, сердце.
Не бойся, ведь победу Бог дарит
В сраженьях, против духов подребесных.
Я силу дал, используй ты её.
Та сила мощная и крепкая - молитва.
Не умаляй значения её,
Тобою будет выиграна битва.
Нет ничего сильнее, чем она.
Нет большего, здесь на земле, оружья.
Молящихся не любит сатана.
Они, молитвами, все планы его рушат.
С тобой, в молитве, рядом верный Друг.
Он за тебя, пред Господом, Ходатай.
Он силу даст, чтобы отбить стрел круг,
Что сатана пускает в тебя градом.
То - Дух Святой, Он ведь живёт в тебе.
Твой Утешитель и в войне, не равной, сила.
Ты всё имеешь, чтоб дойти ко Мне.
Так пользуйся ты тем, что получила.
Я не ценю сей жизнью на земле,
Она всегда в Твоей, Господь мой, власти.
Ведь только в небе, только лишь в Тебе.
Есть величайшее, желаемое счастье.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
